Івано-Франківськ ‒ Понад 10 років провів у радянський тюрмах і концтаборах єпископ Миколай Чарнецький. Повернувся у Львів хворий і виснажений, але продовжив служити в Катакомбній церкві (термін, що виник за доби СРСР для позначення церковного руху, який не пішов на співпрацю з більшовицьким режимом, а потім і Сталіним ‒ ред). Його пам'ятають як непересічного церковного діяча, а в народі його вважали чудотворцем.

В Івано-Франківську, у приміщенні Духовної семінарії Української греко-католицької церкви, презентували книгу «Блаженний священномученик Миколай Чарнецький (1884-1959): історичний портрет». Це перша монографія про греко-католицького єпископа, ченця, який зазнав переслідувань і репресій з боку радянської влади. Аналіз життєвого шляху греко-католицького єпископа написаний істориком Василем Мельничуком і монахинею, дослідницею історії Церкви Андреєю (Ольгою) Маслій з Івано-Франківська.

Чим цікава постать єпископа УГКЦ Миколая Чарнецького? Чому цією духовною особою зацікавились автори? Які ще сторінки його життя і діяльності потребують глибшого дослідження і залишаються невідомі?

Радіо Свобода переповідає трагічну історію священника.

Донині багато львів’ян памʼятають скромну могилу священника Миколая Чарнецького на Личаківському цвинтарі. Його перепоховали з кульпарківського цвинтаря, який ліквідували, на Личаківський у кінці 60-х минулого століття.

Це місце знали люди і приходили сюди помолитись і запалити свічку. Адміністрації кладовища постійно доводилось підсипати на могилу свіжий пісок, бо його розносили люди.

Про Миколая Чарнецького вголос не говорили, але могила в квітах ‒ це була відповідь радянській владі. Люди вважали його за чудотворця, заступника, святого.

У Львівській богословській академії студенти називали священника «ходячою добротою». Це був монах за покликанням, глибоко духовна людина, яка заважала кремлівській владі. Професор, доктор наук, багаторічний викладач Станиславівської (Івано-Франківської семінарії).

У 2001 році під час Архиєрейської літургії у Львові папа Римський Іван Павло ІІ проголосив Миколая Чарнецького блаженним. І вже наступного року останки блаженного Чарнецького перенесли в храм священномученика Йосафата у Львові. Це були багатолюдні урочистості. Але попри таке пошанування не було в Україні видано монографії про блаженного.

На майже 300 сторінках у книзі «Блаженний священномученик Миколай Чарнецький (1884‒1959): історичний портрет» описано і проаналізовано життя та діяльність греко-католицького єпископа Миколая Чарнецького. Кожен розділ починається з фрагменту Акафісту священномученику. А загалом у монографії три глави:

‒ Становлення особистості та формування світогляду Миколая Чарнецького в контексті історичної епохи (1884‒1926);

‒ Місійна та душпастирська діяльність на Волині, Поліссі, та Підляшші (1926‒1941 роки);

‒ Діяльність єпископа Миколая Чарнецького в період суспільно-політичних трансформацій 1941‒1959 рр.

Автори книги Василь Мельничук і сестра Андрея Маслій опрацювали сотні архівних матеріалів і книг різних авторів, співставляючи і перевіряючи чилсенні факти і дати. Зокрема, написані праці отцями УГКЦ Степаном і Романом Бахталовськими. Отець Роман досліджував життя Миколая Чарнецького і був його співбратом. Але священники наголошували, що і вони не є тією останньою інстанцією щодо певних фактів. Адже владика Чарнецький прожив 74 роки і протягом цього часу сім разів змінювалась влада. Багато особистих архівів Миколая Чарнецького пропали, зокрема з Волині (1926-1941 роки). Єпископ-місіонер Чарнецький служив на північно-західних землях України та Білорусі, його місією було повернути до Греко-католицької церкви ці поділені Росією і Польщею території.

«Ми вирішили зробити історичний портрет єпископа Чарнецького. Тобто, акумулювати ті матеріали, які , позбирати документи, які видані, на що ми можемо опертися», ‒наголошує Василь Мельничук.

Під час написання монографії автори ставили перед собою кілька завдань ‒ систематизувати і верифікувати те, що вже було написано; науковий пошук нових фактів; чому блаженний Миколай Чернецький став відомим.

«Нам вдалося опрацювати матеріали Державного архіву Івано-Франківської області, зокрема метрики народження, хрещення, смерті, а також багато матеріалів періодичної преси міжвоєнного періоду, які, власне, відтворюють, реконструюють портрет блаженного Миколая Чернецького, його діяльність, душпастирське служіння.

Миколай Чернецький став відомим завдяки святості свого життя, євангельським цінностям, які були теж незмінні за будь-яких складних життєвих обстав. Це було у ньому закладено ще з дитинства. Тому так червоною ниткою вплетено в монографію такі згадки про його служіння, виклики, з якими зустрічався», ‒ говорить сестра Андрея.

Історія життя

Народився майбутній греко-католицький єпископ-місіонер на Івано-Франківщині, тоді Станиславівщині, в селі Семаківці 14 грудня 1884 року. Його батьки були наймитами. Мама у три роки стала сиротою і її прихистила сім’я священника Йосифа Каратницького. Там вже потім вона працювала. І в Семаківцях майбутні батьки блаженного УГКЦ побрались.

Сім’я була багатодітна. Миколай часто бував дитиною в отця Йосифа Каратницького. Очевидно, що таке спілкування і опіка їмості мали вплив на формування його світогляду, а також і вибору духовного шляху. Дружина священника домовилась про навчання Миколая спершу у школі, потім у гімназії в Станиславові.

Доля зводила його з різними людьми і, звісно, його погляди формувались роками.

Як зазначають автори книги, найбільший вплив на розвиток особистості Миколая Чарнецького мав отець і єпископ Григорій Хомишин. А вже пізніше митрополит Андрей Шептицький.

У 1904 році після завершення гімназії Миколай Чарнецький обирає навчання у духовній семінарії. Єпископ Хомишин надав молодому Чарнецькому офіційне скерування на навчання у Папську руську колегію святих Сергія і Вакхи в Римі. У той час Галицьким митрополитом, з 12 січня 1901 року, був Андрей Шептицький. І це почалась нова сторінка в історії Греко-католицької церкви.

З римського періоду Миколая Чарнецького немає багато документів чи якихось подробиць.

У 1909 році Миколай Чарнецький повернувся до Станиславова і був висвячений єпископом Хомишином на священника. Згідно з традицією, свою першу літургію молодий отець Миколай відслужив у рідному селі Семаківці. Після цього владика Хомишин скерував знову отця Миколая до Риму, де той захистив докторат з богослов’я. І вже з 1910 року 26-річний Миколай Чарнецький викладав у духовній семінарії в Станиславові.

Невідомою сторінкою залишається те, якими були стосунки єпископа Хомишина, який підтримував католицизм, і отця Чарнецького, який був вихований у Римі у «любові до східної літургійної традиції». Тобто, як пишуть дослідники Миколая Чарнецького, він не став «людиною владики Хомишина», бо підтримував орієнтальну течію в греко-католицизмі. І ця тема потребує детальнішого дослідження.

Перша світова війна змінила багато планів. Ректора духовної семінарії в Станиславові було заарештовано і вислано до Росії, як і митрополита УГКЦ Андрея Шептицького.

Єпископ Григорій Хомишин встиг виїхати до Відня, бо і він опинився б в ув’язненні. Отець Чарнецький правив у довколишніх селах. А з липня 1917 року Духовна семінарія в Станиславові відновила навчання вже без перерви до 1945 року.

У 1919 році отець Чарнецький обрав монаше життя і приєднався до чину Згромадження Найсвятішого Ізбавителя, отців-редемптористів. Його чернечий шлях розпочався з Унева, що на Львівщині.

Вічні обіти Миколай Чарнецький склав у 1923 році і служив у новому монастирі редемптористів у Львові.

Миколай Чарнецький розпочав своє місіонерство на Волині і автори подають історичний контекст політики Ватикану після Першої світової війни, релігійної ситуації на теренах північно-східної Польщі. Тоді політична ситуація сприяла поширенню Католицької церкви в Росію.

На жаль, пропали особисті архівні документи єпископа Чарнецького, точніше вони згоріли, з Волині, Полісся, Підляшшя, де він служив місіонером з 1926 по 1941 роки. Це б допомогло мати більше усвідомлення, що діялось на цих теренах, де жили українці і поляки, де Росія збурювала сільське населення.

Ієромонах Миколай Чарнецький під час перебування на місійних територіях старався прищепити любов та позитивне ставлення вірян до унійних священників, які відправляли богослужіння, проповідували та навчали українською мовою, пишуть автори книги. Тоді української мови на тих теренах годі було почути з уст місцевих православних і римо-католицьких священників. Також отець Чарнецький готував православних до переходу в католицизм. І, описуючи перші місця служіння, зауважує, що ще живі свідки, які пам’ятають, що їхні батьки були вірними Унійної церкви.

У листі від 14 вересня 1928 року отець Чарнецький написав: «Ніхто не хоче врятувати тих бідних (понад 3000) розкиданих наших людей? Люди наші розселені по різних повітах на 70 колоніях».

16 січня 1931 року Папа Пій ХІ для діяльності греко-католиків на Волині призначив єпископом та Апостольським візитатором у східних воєводствах Польщі (вірних українського обряду поза Галичиною) редемпториста отця Миколая Чарнецького.

8 лютого 1931 року у Римі отець Чарнецький був висвячений на єпископа владикою Григорієм Хомишином.

Єпископ Чарнецький отримав ватиканський паспорт, що засвідчував його як офіційного дипломатичного представника Апостольської столиці у Польщі. І він мав право проводити візитацію східних католиків. Це спричинило скандал у Польщі, що призначення, мовляв, зроблено в обхід конкордату.

Не дочекавшись від Польщі офіційного визнання, владика виїхав із Риму у Краків і жив у монастирі редемптористів. Згодом почав відвідувати парафії на Волині і влітку 1931 року повернувся туди.

Перший прихід совєтів на західні терени України приніс репресії для українців, але тоді кремлівська влада не ліквідувала УГКЦ. Втім почала процес, формуючи список агентури, який, до слова, і використала, прийшов вдруге у 1944 році. У цей період єпископ Чарнецький перебував у Львові.

Митрополит Андрей Шептицький створив чотири екзархати, які охоплювали всю територію СРСР. Перший екзархат ‒ Волинь, Підляшшя, частина Полісся, Холмщина і його очолив Миколай Чарнецький, який був номінований митрополитом Андреєм Шептицьким на екзарха у вересні 1939 року.

У червні 1941 року радянського окупанта замінив німецький. Миколай Чарнецький мріяв, що повернеться на Волинь, Підляшшя, Полісся, Холмщину. Але зміна окупаційних режимів, численні проблеми і перешкоди стали на заваді: єпископ Миколай Чарнецький уже не зміг ніколи побувати на місці свого служіння. З 1941 по 1944 роки він проживав у монастирі святого Климента у Львові.

Вдруге радянські «визволителі» прийшли у західні області України наприкінці липня 1944 року і одразу запустили механізм ліквідації УГКЦ. Після смерті митрополита Андрея Шептицького 1 листопада 1944 року це вже були відкриті дії і процес.

11 квітня 1945 року військові НКВС арештували главу УГКЦ Йосифа Сліпого, єпископів Микиту Будку, Григорія Хомишина, Івана Лятошинського і Миколая Чарнецького.

Єпископом Миколаєм Чарнецький, як іншими провідними духовними особами УГКЦ, радянські спецслужби цікавились і збирали інформацію ще з 1939 року. Агентурна справа називалась «Ходячі».

В архівах СБУ збереглись документи кримінальної справи владики Миколая Чарнецького. Втім невідома друга кримінальна справа з російських архівів.

Єпископа зі Львова перевезли у Київ в Лук’янівську в’язницю. Тоді йому було 60 років.

У кримінальній справі задокументовані 60 допитів єпископа Миколая Чарнецького, один із них тривав три доби.

17 квітня 1946 року було проведено «очну ставку» із митрополитом Йосипом Сліпим. Про це у своїх спогадах пише кардинал Сліпий:

«У часі допитів водили мене на очні ставки з єпископом Чарнецьким, який впрост заявив, що він у совісті чується зобов’язаний, щоби виявити про екзархів, свячення і про адміністраторів та ще якісь справи. Він все виговорював, і тому його трактували досить легко». Через це митрополит висловив деякий жаль за чесність владики Чарнецького під час слідства і зазначив, що він є «свята людина, але не до життя і не до проводу, зокрема в таких умовах».

Митрополит Сліпий і владика Чарнецький були разом у таборах. І там провідник Церкви Сліпий переконався в ревному служіння єпископа Чарнецького, який у жахливих умовах «сповідав багато і, як хтось сказав там, зробив з ляґра монастир».

«Блаженний Миколай Чернецький пережив дві світові війни. Пережив міжвоєнний період протистояння між українцями і поляками. І вершиною цього всього став його арешт 11 квітня 1945 року: ув'язнення, заслання і перебування в таборах. Згідно з його кримінальними справами, він перебував 10 років в ув'язнені і змінив близько 30 місць свого ув'язнення.

Тобто, його життєвий шлях був надзвичайно складним, але упродовж цього часу він не втрачав євангельських цінностей. І, що найважливіше, коли він у 1956 році повернувся до Львова, то працював над ревіталізацією діяльності УГКЦ. Чарнецький був серед групи тих священників, які налагодили структуру підпільної діяльності, завдяки чому Церква могла функціонувати до своєї легалізації наприкінці 90-х років. Не знати, якою б була подальша доля УГКЦ, якби не Чернецький, який вже після ув’язнення висвятив священників», ‒ говорить сестра Андрея Маслій.

Важкі умови в неволі, тяжка праця на засланні призвели до фізичного знесилення владики Чарнецького, але не духовного. Він таємно всі роки служив божественну літургію. Термін ув’язнення завершувався 11 квітня 1950 року. Але йому радянська влада заборонила повертатись в Україну. Останні роки неволі провів у в’язничній лікарні в Мордовії.

Лише три роки після смерті радянського диктатора Йосипа Сталіна, 19 липня 1956 року важкохворий владика Чарнецький повернувся до Львова. КДБ встановило за ним нагляд. Але три роки він ще служив у підпільній Церкві. Однак у єпископа Миколая Чарнецького виявили важку недугу.

2 квітня 1959 року він відійшов до вічності. Про смерть греко-католицького владики редемптористам вдалося повідомити Захід.

У 60- роках минулого століття почався процес беатифікації владики Миколая Чарнецького, який завершився проголошенням його блаженним у червні 2001 року.

Феномен Чарнецького

У чому феномен владики Чарнецького? Як може людина пройти через жорстокі, нелюдські умови і залишатися незламною духом?

«Де б не був Миколай Чарнецький, він виконував свою місію. Він страшенно не любив адміністративну роботу, це для нього була рутина, а от місія і діяльність ‒ це для нього була стихія. Місію служіння Господу, Церкві, Україні він виконав сповна. Його феномен у тому, що він мав неймовірну ласку Божу і виконував своє призначення. Чернецький висвячував священників, єпископів і таким чином навіть через ось такий підхід ми бачимо легалізацію, скажімо, Церкви, тобто вже не можна піддавати сумніву, що ця структура не така, яка би мала бути, тобто «не канонізована», навіть у цьому, якби не старалися спецслужби очорнити Чарнецького, створити міфи про нього, але ця людина провадила свою місію і діяльність. Він не вмів збрехати, був відданою і правдивою людиною. Була непроста ситуація з виділення землі під будівництво храму єпискому Чарнецькому в селі Семаківці у 1998 році. Я тоді був обраний сільським головою і вперше почув, що буцімто Чарнецький був «агентом Ватикану». І це вже була не радянська влада, а українська. Це дуже мені врізалось у вухо, бо вперше про Чарнецького я почув, коли навчався у Львові у політехніці. Міфи працювали і тому для мене було так важливо, щоб вийшла монографія про блаженного Миколая.

Місія – це є стратегія, це є мистецтво взагалі глянути в майбутнє. А в нього це було. Тобто, навіть з позиції сьогоденні, який би час не був складний, потрібно було робити такі речі, може навіть там незрозумілі багатьом, але блаженний Миколай умів це робити.

Він мав вплив на вірних і цього найбільше боялась радянська влада і тому його арештували у перший день, як весь провід УГКЦ. До його слова вірні дослуховувалися. Такими масами володіти, як Чарнецький, треба мати дар Божий. Звісно, що вони за ним слідкували. Тобто, він був дуже обмежений у приватному житті», ‒ зазначає Василь Мельничук.

Монографія про блаженного Миколая Чарнецького дає поштовх для продовження дослідження і щодо встановлення певних дат, його стосунків із духовенством, діяльності на Волині, Підляшші, Поліссі.

Ще потрібно ґрунтовно вивчити архіви, які зберігаються у Римі. Автори досліджували ті матеріали, які є доступні. Цікаве, для прикладу, листування єпископа Миколая Чарнецького з митрополитом Андреєм Шептицьким.

«Ми розуміємо, що наша праця не є вичерпною. Ми заклали свою цеглинку в історіографію даної проблематики, але потребується ще дослідження в архівах, особливо на території Білорусі і Росії. Але з моменту повномасштабного вторгнення ці архіви для нас закриті. Ми покликаємося на внутрішні архіви спільноти редемтористів, які зафіксували дату архиєрейських свячень. Але в інших матеріалах є розбіжності у датах. Немає грамоти свячень блаженного Миколая Чернецького, бо всі документи він зберігав у Ковелі, там де була його резиденція.

Коли почалася Друга світова війна, ці матеріали просто згоріли. І автентичних документів про свячення ми так і до сьогодні не маємо. Саме в Ковелі монастир функціонував майже до Другої світової війни. І він спочатку працював як місіонер, один, а з 1931 року, як візитатор. З однієї сторони, це були представницькі функції Апостольської столиці, тобто ці уповноваження йому дав святій папа Пій XI, але з іншої сторони, його уповноваження були досить обмеженими, тому що, не була створена єпархія, яка могла функціонувати. Тобто, він здійснював душпастирську опіку і теж про всі ці процеси, які там відбувалися.

Він дбав про розвиток парафіяльного життя, душпастирства, опікувався семінаріями, тому що там функціонували чотири семінарії. І ще його була роль дуже важлива у таких платформах, де розроблялися екуменічні ідеї єдності. Він теж брав дуже активний участь у їхньому проведенні», ‒ зауважила сестра Андрея Маслій.

Автори книги старались дослідити свідчення про праведне життя Миколая Чарнецького, показати його розуміння духовності і місії.