Після відносного затишшя на фронті, що тривало кілька місяців, російські війська перейшли до активних наступальних дій, свідчать дані українського аналітичного порталу DeepState.
Якщо з лютого по квітень російська армія захоплювала в середньому 170 квадратних кілометрів щомісяця, то в травні темпи російського наступу зросли більш ніж у два з половиною рази – до 457 квадратних кілометрів окупованої території щомісяця. Це відповідає показникам кінця 2024 року.
Під кінець травня російський наступ ще більше прискорився: тільки за останній тиждень місяця збройні сили РФ захопили 18 українських населених пунктів і близько 200 квадратних кілометрів.
Основним напрямком російського наступу залишається Донецька область України. Крім цього, російська армія активізувалася в Сумській області, де за кілька місяців захопила кілька населених пунктів, а також концентрує сили на кордоні із сусідньою Харківською областю.
Російські військові також наблизилися до адміністративної межі Дніпропетровської області і, за словами головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського, активізувалися в Запоріжжі, де, згідно із заявою Сил оборони Півдня, ситуація стає «дедалі загрозливішою».
Про те, що сьогодні відбувається на фронті і чи є у ЗСУ сили, щоб зупинити російський наступ, ми поговорили з командою Conflict Intelligence Team і військовим аналітиком, засновником проєкту Frontelligence Insight, який пише в соціальній мережі X під ніком Tatarigami_UA.
На східному фронті без змін
Російські війська близько пів року не полишають спроб відрізати Покровськ (місто на заході Донецької області) з південного заходу. Збройні сили РФ атакують у районі сіл Котлине, Піщане і Удачне, але просунутися там їм поки що не вдається. Кращою для них складається ситуація південніше: там за останній місяць під контроль армії РФ перейшло відразу кілька населених пунктів.
Місцем основного російського наступу на Донеччині можна назвати Костянтинівку, розташовану за 50 кілометрів на північний схід від Покровська. Там російські війська наступають одразу з трьох напрямків: з боку Очеретиного на півдні, Торецька на південному сході та Часова Яру на північному сході.
Якщо Торецьк і Часів Яр, де російські війська вже тривалий час скуті міськими боями, залишаються під частковим контролем ЗСУ, що не дає змоги збройним силам РФ підійти до Костянтинівки зі сходу, то на півдні ситуація для угруповання, що обороняє місто, у травні значно погіршилася: там російська армія просунулася широким фронтом на кілька кілометрів у напрямку міста.
Відстань від захопленого в середині травня села Новооленівка до околиць Костянтинівки становить лише 13 кілометрів. Російській армії також вдалося повністю перерізати трасу, що зв'язує Костянтинівку з Покровськом.
Речник Оперативно-стратегічної групи військ «Хортиця» Віктор Трегубов в інтерв'ю проєкту Української редакції Радіо Свобода «Донбас.Реалії» називав цю дорогу «можливістю для російських військ здійснити оперативний прорив». Військові експерти, з якими поговорило журналісти, сходяться на думці, що саме Костянтинівка стане головним напрямком для російських атак під час літньої наступальної кампанії.
Від Суджі до Сум? Російська активність у прикордонних районах України
Російські війська також активно просуваються і в Сумській області: починаючи з лютого 2025 року, після витіснення українських підрозділів з Курської області, російська армія намагалася просунутися далі і закріпитися вже на території України. Війська РФ намагалися прорвати кордон у районі одразу кількох населених пунктів: спочатку в районі Новенького і Журавки, а наприкінці березня локальні бої почалися також у районах Веселівки і Володимирівки.
До кінця квітня ширина зони боїв у районі Журавки – Новенького – Басівки становила вже 10 кілометрів, а глибина просування на окремих ділянках – близько чотирьох-п'яти.
У травні – на початку червня російський плацдарм у Сумській області розширився до 30 кілометрів і заглибився до 6 кілометрів. Згідно з аналізом OSINT-проєкту DeepState, під повним контролем російської армії зараз перебувають 9 прикордонних населених пунктів. Збройні сили РФ прагнуть пройти Локню і вийти на Юнаківку – головний центр постачання українського угруповання під час Курської операції, а також просунутися на захід, атакуючи одразу в кількох напрямках.
Українські війська у відповідь продовжують намагатися взяти під контроль населений пункт Тьоткіно на заході Курської області. Наразі, згідно з DeepState, їм це не вдається, хоча активні українські штурми в районі населеного пункту тривають уже місяць.
Наприкінці травня президент України Володимир Зеленський заявив, що російська армія сконцентрувала на кордоні Сумської області близько 50 тисяч військовослужбовців і готує масштабний наступ на обласний центр.
Раніше очільник Росії Володимир Путін повідомив про намір створити в Сумській області «буферну зону». Цю інформацію підтвердив і Зеленський: за його словами, глибина цієї зони, за задумом російського командування, має становити 10 кілометрів. За даними неназваних джерел видання «РБК-Україна», глибина зони має сягати не 10, а 15-20 кілометрів.
Начальник пресслужби української прикордонної бригади «Сталевий Кордон» Іван Шевцов навіть висловив упевненість: російська армія має намір повністю захопити як Сумську, так і сусідню Харківську області, і хоча в останній не було помічено значного просування російської армії, Росія може концентрувати сили на кордоні для прориву в неї. Про це також заявив начальник штабу 13-ї бригади оперативного призначення «Хартія» Андрій Помогайбус. За його словами, на кордоні Харківської області сконцентровано до 50 тисяч російських військовослужбовців. Невідомо, втім, чи не йдеться про те саме 50-тисячне угруповання, яке, за словами президента України, готується наступати на Суми.
Аналітики Conflict Intelligence Team зазначають, що теоретично у російської армії може вийти створити «буферну зону» глибиною 10 кілометрів, тим паче що на деяких ділянках фронту російські війська вже просунулися на 5-6 кілометрів. На практиці, вважають у CIT, все може виявитися складніше. Тут нагадують, що Росія рік тому вже намагалася створити «буферну зону» на півночі Харківської області, однак наступ там уперся у Вовчанськ і застопорився на глибині в ті ж 5-7 кілометрів. Захоплення Сум і Харкова в доступному для огляду майбутньому (протягом року) у CIT вважають неможливим, оскільки така операція потребуватиме значних сил і засобів, які російській армії зараз взяти ніде.
Український аналітик і голова групи Frontelligemnce Insight, який пише в соціальній мережі X під ім'ям Tatarigami_UA, наголошує, що 10 кілометрів – лише символічна позначка, і російська армія, вочевидь, не зупиниться, досягнувши її, а намагатиметься розвивати успіх настільки, наскільки це можливо. Tatarigami також згадує російські спроби закріпитися в Харківській області рік тому: він зазначає, що російські війська тоді намагалися промацати, наскільки глибоко їм дозволять просунутися.
Подібна ситуація може скластися знову, вважає експерт: російська армія справді концентрується в Курській області, на кордонах Сумської та Харківської областей, однак, якщо вона зіткнеться з сильним відсіччю, її наступальні можливості на цих ділянках фронту швидко скоротяться. Якщо ж просування виявиться відносно безперешкодним, Москва може задуматися про виділення додаткових сил і засобів на цю ділянку фронту.
Бажане чи дійсне? Російські війська в Дніпропетровській області
У двадцятих числах травня російські «воєнкори» почали поширювати інформацію про те, що російські війська вийшли на кордон Дніпропетровської області в районі села Новомиколаївка (Покровський район Донецької області). Як доказ вони публікували кадри, на яких троє російських військовослужбовців із прапором РФ позують біля колючого дроту на нібито адміністративній межі двох українських регіонів.
Цю інформацію спростувала Обласна військова адміністрація Дніпропетровської області. Голова ОВА Сергій Лисак назвав її «фейком». Інформацію не підтвердив і DeepState: від кордону російські війська на цій ділянці відділяють кілька кілометрів.
Втім, у Conflict Intelligence Team зазначають, що формально російські війська дійсно вийшли на адміністративну межу Дніпропетровської області, але на півдні Донецької області, а не на заході.
Російські війська захопили село Зелене поле, що розташоване на стику відразу трьох областей: Донецької, Запорізької та Дніпропетровської. На думку аналітиків, вихід на кордон Дніпропетровської області в такому форматі має виключно символічне значення.
У CIT очікують, що російські війська протягом кількох тижнів уже будуть на території Дніпропетровської області, але значний прорив на цьому напрямку малоймовірний: глибоке просування на будь-якій ділянці фронту неможливе без підтримки з флангів, для цього російській армії знадобляться додаткові сили, яких наразі ніде взяти.
До того ж, за кілька кілометрів від кордону розташована потужна лінія укріплень з опорою на географічні особливості місцевості, а саме річку Солону. Для досягнення успіху на такій укріпленій ділянці фронту Росії може знадобитися до кількох окремих армій (чисельність кожної може досягати 50 тисяч осіб). Навіть якщо російським військам вдасться продавити лінію оборони на одному відрізку, у груп, які прорвалися, виникнуть проблеми з постачанням через нещільну мережу доріг у регіоні.
На думку Tatarigami, наразі просування в Дніпропетровській області матиме вкрай обмежену військову цінність: відрізати Покровськ можна і без формального перетину кордону іншого регіону, тому він вважає, що сьогодні вторгнення в Дніпропетровську область було б продиктовано політичними, а не військовими міркуваннями.
«Це буде символічний сигнал про те, що в міру затягування війни Росія не тільки повернулася в Харківську область, але тепер присутня і в Сумській, і навіть у Дніпропетровській, демонструючи динаміку розширення своєї присутності. Така територіальна перевага може бути використана для чинення тиску на Україну в майбутніх переговорах або для проведення психологічних операцій. Але загалом такі дії залишаються здебільшого символічними – подібно до вторгнення України в Курську область, яке, незважаючи на резонанс у ЗМІ, в якийсь момент стало мати обмежену військову цінність і приносити все менше користі», – зазначає експерт.
Позитивна динаміка? ЗСУ стикаються з тими ж проблемами, але намагаються виправитися
«Ми аграрна країна, тому граблі завжди з нами, а не наступити на них – смертельний гріх», – прокоментував ситуацію під Костянтинівкою боєць 93-ї бригади ЗСУ на псевдо «Стус», зазначивши, що Росія знову застосовує ту саму тактику, яку раніше використовувала під час штурмів Бахмуту й Авдіївки, беручи міста в «кліщі» з флангів. При цьому українське командування, на думку «Стуса», раз у раз робить одну й ту саму помилку, дозволяючи російським силам просуватися.
Аналітики Conflict Intelligence Team погоджуються зі «Стусом» у тому, що не всі недопрацювання українського командування наразі усунуто, хоча вбачають у тому, що відбувається, позитивну динаміку: щонайменше частина командування відкрито намагається реагувати на актуальні проблеми.
Наприклад, про це свідчить реакція заступника керівника Офісу президента України полковника Павла Паліси на пост у соцмережах популярного українського активіста Сергія Стерненка про те, що в ЗСУ досі не вирішено проблеми з виробництвом і впровадженням «дронової ППО» або дронів-перехоплювачів. Паліса під постом попросив Стерненка зв'язатися з ним і розповісти подробиці.
Ще одним прикладом «нової політики» українського командування можна назвати реакцію генерала-майора Михайла Драпатого, на той момент командувача Сухопутних військ ЗСУ, на скандал, пов'язаний зі 155-ю бригадою імені Анни Київської. Ця бригада проходила підготовку у Франції і повністю забезпечувалася французьким озброєнням. Однак, потрапивши на фронт, бригада зіткнулася з величезною кількістю випадків самовільного залишення частини серед військовослужбовців – від 1200 до 1700 (при середній чисельності бригад ЗСУ в чотири-п'ять тисяч осіб), а самі підрозділи були недостатньо забезпечені для виконання бойових завдань. Пізніше з'ясувалося, що командир бригади Тарас Максимов міг бути причетний до призначення фіктивних бойових виплат і вимагання з них «відкатів». У результаті Драпатий призначив додаткову службову перевірку за цим фактом.
Драпатий і Генштаб ЗСУ також публічно відреагували на російський ракетний удар по полігону в Дніпропетровській області, на якому на той момент проводилися навчання. Унаслідок удару могли загинути десятки військовослужбовців, а кількість поранених могла сягнути ста. Унаслідок того, що сталося, Драпатий призначив незалежну перевірку за участю військової контррозвідки.
«Кожен, хто ухвалював рішення того дня, і кожен, хто не ухвалював їх вчасно, – усі понесуть відповідальність. Ніхто не сховається за поясненнями або формальними рапортами. Припускаю, що правду намагатимуться приховати в тумані бюрократії. Але я цього не допущу. Я вимагатиму найсуворішого покарання», – заявив він.
1 червня російська армія знову завдала удару по полігону, де проводилися навчання українських військовослужбовців: 12 людей унаслідок цього загинули, ще 60 зазнали поранень. Після цього Драпатий подав у відставку.
«Як командувач, я не зміг у повній мірі забезпечити виконання своїх наказів. Не дотиснув, не переконав, не змінив ставлення до людини в строю. Це моя відповідальність. Армія, в якій командири несуть особисту відповідальність за життя людей, – живе. Армія, де за втрату не відповідає ніхто, – вмирає зсередини», – пояснив він своє рішення.
Після цього Драпатого призначили командувачем Об'єднаних сил України. Формально ця посада за статусом вища за його попередню, хоча низка військовослужбовців і аналітиків ставлять під сумнів її реальну значущість у сьогоднішній структурі ЗСУ, так само, як і можливість людини, яка обіймає її, впливати на те, що відбувається в армії. У CIT вважають, що судити про позитивні або негативні зміни в командуванні української армії після рапорту Драпатого можна буде тільки після призначення нового командувача Сухопутних сил.
Командування – не єдина проблема, нагадують аналітики. Вони також зазначають, що російська армія все ще перевершує українську в живій силі та техніці і все частіше застосовує FPV-дрони. За даними видання Times, російська армія навіть уперше обійшла ЗСУ за частотою їх застосування.
Tatarigami погоджується з цією оцінкою CIT і зазначає, що російська армія нарощує серійне виробництво FPV-дронів, здатних вражати цілі в тилу українських оборонних ліній (до 20 кілометрів), тим самим порушуючи логістику і ланцюжки поставок на фронті, а іноді навіть змушуючи підрозділи залишати свої позиції. До того ж Росія (як, утім, роблять і в ЗСУ) активно застосовує дрони на оптоволокні. Вони несприйнятливі до глушіння засобами радіоелектронної боротьби, що дає змогу нейтралізовувати або витісняти з фронту українські засоби РЕБ, тим самим відкриваючи шлях для безперешкодного застосування звичайних FPV-дронів.
Нещодавнє прискорення російського наступу керівник проєкту Fronelligence Insight пов'язує насамперед із нарощуванням Росією додаткових сил і засобів після відносно спокійної ситуації на всіх, окрім Курської, ділянках фронту впродовж зими та весни.
«Основні причини, що сприяють просуванню російських військ, залишаються здебільшого незмінними порівняно з тими, які сприяли досягненню успіхів шість місяців – рік тому. Україна, як і раніше, відчуває брак людських ресурсів, тоді як Росія продемонструвала здатність концентрувати людей і використовувати слабкі місця в українських лініях за допомогою невеликих, але постійно наступаючих мобільних штурмових груп. Крім того, систематичне знищення оборонних позицій за допомогою авіабомб, особливо в містах і селах, ще більше послабило оборону України. У деяких випадках Росія також продемонструвала більш скоординований і злагоджений підхід на оперативному рівні, використовуючи помилки українського командування», – резюмує експерт.
