Від лінії фронту до Покровська залишається трохи більше від трьох кілометрів. Колись тилове місто і важливий логістичний пункт потерпає від постійних російських ударів – передовсім авіабомбами. Журналісту проєкту Радіо Свобода Донбас Реалії вдалося побувати в місті з українськими військовими, поговорити з місцевими і пройтися зруйнованим містом. Що відбувається у Покровську зараз?
Цей текстовий репортаж – частина відеопрограми, яку можна переглянути на YouTube:
Покровськ – місто у Донецькій області, яке перебуває під російськими обстрілами вже кілька місяців. На землі розкидано те, що залишається від будинків після бомбардувань – руїни перекривають дорогу. Тут треба пересуватися обережно і весь час уважно дивитися під ноги.
Найбільших руйнувань Покровську завдають авіабомби. Це місто прифронтове умовно нещодавно – із зими, але масштаби руйнувань вражають – влучання навіть однієї авіабомби розділяє будинок на частини – у місці вибуху «панельки» просто складаються до першого поверху.
Сидять люди на лавці і тут гепає КАБ – і будинку не стає, а вони далі тут живутьвійськовий ЗСУ з позивним «Кобра»
Якщо всередині на той момент будуть перебувати люди, то немає шансів, що вдасться їх дістати з-під цих завалів – тут цим займатися просто нікому. До того ж шматки залізобетонних конструкцій небезпечно звисають над вулицями, періодично обвалюючись через власну вагу додолу.
«Тут цілі будинки щезають… За секунди. Сидять люди на лавці і тут гепає КАБ – і будинку не стає, а вони далі тут живуть. Для мене це вже шок! Люди мають якісь власні свої переконання: чи добрі, чи погані – це, напевно, вже їхня справа. Кожен вирішує сам. Коли вони піддають ризику своє життя – повна відповідальність на них. Найбільше завжди шкода просто людей. Яких не повернеш. Будинок, місто відбудувати, інфраструктуру – це не на найпершому місці. Люди...», – роздумує про життя цивільних у прифронтовому місті оператор FPV 68-ї окремої єгерської бригади ЗСУ із позивним «Кобра».
Поки надворі світло – російські штурмовики активно намагаються пройти через українську оборону. Тож оператори FPV-дронів майже не покидають укриття – або літають, або чекають команди на зліт і готуються.
«Ми собі тихенько тут, як ті щурі – заховались і все. Ти вже в підвалі. Якось намагаєшся менше себе видавати – на позиції довше посидіти, менше кататися. Всі дороги контролюються FPV-дронами. Як вночі, так і вдень. Це і оптоволокно йде, і на різних частотах [літають]. І вони садять на дорогу дрон і просто чекають, поки «коробочка» буде їхати. Тобто заїхати і виїхати – це найтяжче», – ділиться досвідом оператор FPV-дрона 68-ї окремої єгерської бригади ЗСУ із позивним «Тихий».
Попри те, що дрони постійно нишпорять у небі над Покровськом – місцеві залишаються в місті. В одному з дворів зустрічаємо Олександра – він один із тих небагатьох, хто не виїхав, незважаючи ні на що.
Третина міста – зруйнованаОлександр, житель Покровська
«Не скажу, що весь Покровськ уже зруйнований, але третина міста – зруйнована. От тільки чого я не розумію – я не буду стверджувати, хто саме, але навіщо бити по мирних будинках? Тут ані солдатів, нікого немає. Я б зрозумів, якби тут усе було заповнено військовими – били б росіяни по солдатах, чи ті били б по інших. Але ж тут нікого немає, навіщо бити по домівках? Оцього я не розумію», – обурюється місцевий мешканець.
Олександр висловив сподівання, що війна триватиме 2-3 місяці. Він ненадовго виїжджав із Донбасу ще 2022-го, але незабаром повернувся і нікуди більше не збирається.
«Мені 70 років, розумієте? Сімдесят. То що мені – десь там собі нерви тріпати, розумієте? Та я ж швидше згину. Чесно – швидше згину. То одне, то друге. Як там квартира, то одне, то інше… Я ж у вас поживу – ви от хороша, приємна людина. Але за місяць я вам так набридну, що буду як кістка в горлі. Я ж максимум розраховував – 2-3 місяці, і все. 2-3 місяці, і все. 2-3 місяці, і все. А вже три роки минуло».
За даними Міністерства внутрішніх справ, станом на середину травня у Покровську залишається близько двох тисяч місцевих. До повномасштабної війни, станом на 2022 рік, за даними Державної служби статистики України, тут, у Покровську, проживали 60 тисяч людей. Зараз зовсім не так, тут тотальне запустіння і руйнування.
Між будинками повільно йде жінка – вона доволі далеко відійшла від свого будинку на околиці міста – прямувала до єдиного магазину, який продовжував працювати в місті на той час.
– Я більше допомагаю. Я сама лікар. До кінця працювала. На шахті. Рада вас бачити, бережіть себе.
– Ви себе бережіть – я ж приїхав, поїхав, а ви ж тут постійно.
– Ну так. Найголовніше, розумієте, сила волі якась у людини. Я вже стільком допомогу надала. І у разі інфарктів, і у разі запалення легень…
– Люди ж тут старшого покоління?
– Так, тут старенькі. Все буде добре.
Жінка представляється Альбіною. Дякує за розмову і неспішно прямує затіненим двором поміж розбитих будинків.
Наостанок каже: «Сподіваємося. І віримо, і буде».
На відстані кількох дворів від неї Олександр має зовсім іншу думку. Він, здається, вже не вірить, що місто житиме далі:
«Я всім родичам кажу: був би я молодший – я б тут ні на що не розраховував. Я б зібрався й поїхав, зайнявся б чимось, заробив би на будинок, купив би собі дім і жив би там, у нормальних умовах. А зараз – нікуди й нічого. Тут же нестача водіїв, але щойно чують: «Скільки вам років? Вибачте-вибачте» – а я ж, здається, нічого такий. «Вибачте-вибачте» – і все.
Найстрашніше те, що нас просто руйнують. Просто знищують. Навіть якби дуже хотіли – і ті, й ті – скільки часу піде на відбудову? Десятиліття. Бо якби йшлося про одне місто – можна було б кинути всі сили й відновити. Але ж зруйновано… Я не казатиму про всю Україну, але Донбас – увесь зруйнований», – каже Олександр.
«Вони дуже люблять говорити таку популярну штуку: стріляють і ваші, і наші. Каже: я вже не розумію – це «ваші» стріляють чи «наші»? А хто для неї «ваші», а хто для неї «наші»? Тут тобі стає… З одного боку, смішно, а з іншого – ти розумієш, що вона, ця людина, напевно, хотіла би бачити тут точно не нас», – каже оператор FPV 68 окремої єгерської бригади ЗСУ із позивним «Кобра».
Кожного дня на Покровськ падає кілька авіаційних бомб – коли більше, коли менше, але руйнування постійно зростають. Одна з жінок, з якою Радіо Свобода вдалося поговорити у Покровську без запису, емоційно, майже схлипуючи, казала, що вона не виходить нікуди далі, ніж у двір її будинку, бо все життя прожила в Покровську і не може дивитися на суцільну руїну, в яку перетворюється місто.
Форум